Tunder - Komm, heliger Geist, Herre Gott

Проповідь на день П'ятидесятниці

"Коли ж почався день П'ятдесятниці, всі вони однодушно знаходилися вкупі. І нагло зчинився шум із неба, ніби буря раптова зірвалася, і переповнила ввесь той дім, де сиділи вони. І з'явилися їм язики поділені, немов би огненні, та й на кожному з них по одному осів. Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав. Перебували ж в Єрусалимі юдеї, люди побожні, від усякого народу під небом. А коли оцей гомін зчинився, зібралася безліч народу, та й диву далися, бо кожен із них тут почув, що вони розмовляли їхньою власною мовою!... Усі ж побентежилися та дивувалися, та й казали один до одного: Хіба ж не галілеяни всі ці, що говорять? Як же кожен із нас чує свою власну мову, що ми в ній народились? Парфяни та мідяни та еламіти, також мешканці Месопотамії, Юдеї та Каппадокії, Понту та Азії, і Фріґії та Памфілії, Єгипту й лівійських земель край Кірени, і захожі римляни, юдеї й нововірці, крітяни й араби, усі чуємо ми, що говорять вони про великі діла Божі мовами нашими! І всі не виходили з дива, і безрадні були, і говорили один до одного: Що ж то статися має? А інші казали глузуючи: Вони повпивались вином молодим! Ставши ж Петро із Одинадцятьма, свій голос підніс та й промовив до них: Мужі юдейські та мешканці Єрусалиму! Нехай вам оце стане відоме, і послухайте слів моїх! Бо не п'яні вони, як ви думаєте, бо третя година дня, а це те, що пророк Йоіл передрік: І буде останніми днями, говорить Господь: Я виллю від Духа Свого на всяке тіло, і будуть пророкувати сини ваші та ваші доньки, юнаки ж ваші бачити будуть видіння, а старим вашим сни будуть снитися.І на рабів Моїх і на рабинь Моїх за тих днів Я також виллю від Духа Свого, і пророкувати вони будуть!" (Дії. 2:1-18) Жив колись колодязь на роздоріжжі кількох доріг. Вода в колодязі була кришталево чистою і прохолодною навіть у спеку. Знали про колодязь багато і хто то пив з нього, попутно проїжджаючи, а хто то прагнув здалеку, спеціально покуштувати бадьорить прохолоди. Всякий відповідний до колодязя був похмурий, втомлений, а то й хворий і покуштувавши ж чарівної води, людина змінювався буквально на очах На обличчі з'являлася посмішка, шкіра оживала, настрій поліпшувався і навіть хвороби, траплялося зникали. Бачачи чудотворне вплив джерела, деякі подорожні зупинялися не на день і не а два. І не убував джерело, оскільки, чим більше людей бажали його води, тим він більше її давав і тим прохолодніше і чистіше вона була. Одного разу підійшов подорожній виснажений і хворий і покуштував цілющої водиці, як і багато хто до нього. І не повірив подорожній своїм очам і щасливий був безмірно своєму оздоровлення та нахлинули почуттям. Зрозумів подорожній, що порятунок йому приніс колодязь з водою і вирішив, що чудотворна сила не повинна розтрачуватися через дрібниці на тих, хто не може в повній мірі і ступені оцінити її значимість. Так само подорожній вирішив, що якщо він зумів розпізнати значимість джерела, то він тільки й повинен їм користуватися і його близькі люди. І обгородив подорожній огорожею колодязь і прикрасив золотом його стіни і слух пустив, що висохла вода і перестали люди черпати з джерела і почала вода застоюватися і гаснути. І покуштував як то новий господар колодязя своєї води і сильно захворів. І розгнівався людина, і кричав він, що він так багато сил вклав у благоустрій колодязя, що він захистив його від поганих людей, що він ночі не спав, охороняючи цілющу воду, і що він отримав у нагороду? І зруйновано було в гніві все те, що коли то збудував. І пішов подорожній. хворий і озлоблений, проклинаючи по дорозі заразний колодязь. І опинився знову колодязь доступним ДЛЯ ВСІХ і почав він оживати з кожним новим подорожнім і незабаром набрався колишньої чистоти і прохолоди. І серед людей є ті, хто живі лише тим, що віддати. Апостол Лука оповідає нам про особливому подію в житті церкви, а точніше про день народження церкви Господньої. Настало велике свято П'ятидесятниці, свято яке відзначали всі євреї, і ось на цей день всі учні Ісуса зібралися разом і не було між ними ні суперечок і не образ, вони були в єдності духу, можливо вони були в синагозі. Між ними панував мир, вони напевно роздумували про велике свято П'ятидесятниці - коли Бог дарував на Синаї - Десять Заповідей, Закон Божий, це день перших плодів та жнив. Раптом стався шум рушійного з неба вітру. Дух Святий, обіцяний Утішитель сповнив увесь дім де знаходилися учні Господа. Це великий рушійний шум Духа Святого, являє на кожному апостолі вогненні язики поділені - засвідчуючи про присутність Бога і намір проповіді Євангелія. «Усі ж вони сповнились Духом Святим, і почали говорити іншими мовами, як їм Дух промовляти давав.» - Всі хто там був наповнились Духом Святим, їх дух перебував повністю під владою Святого Духа, а їхні слова були словами Господніми - словами Духа Святого. Господь дає їм особливий дар, вони починають говорити іншими мовами і проповідувати на них. Господь бажає щоб всі почули Євангеліє, Бог дає апостолам особливий дар, говорити на мовах інших народів і племен, прославляти і говорити на них про Христа. Господь Христос говорив своїм учням: «І Я пошлю обітницю Отця Мого на вас; ви ж залишайтеся в місті, аж поки зодягнетесь силою згори. »(Лук.24: 49).

Зіслання Святого Духа на апостолів

Сьогодні християни візантійського обряду святкують п'ятидесятницю, тобто день зіслання Святого Духа на апостолів. Ісус наш Господь своїм учням обіцяв послати Утішителя - це є Дух Святий, і Він нагадав учням науку Вчителя - Ісуса Христа. Саме зіслання є початком будування Церкви Божої. От що каже про це книга євангелиста Луки - Діїї:

"Коли настав день П'ятдесятниці, всі були однодушно разом. Раптом почався з неба шум, наче подув буйний вітер і наповнив усю оселю, де вони сиділи. З'явилися їм поділені язики, наче вогняні, і сіли на кожного з них. Усі наповнилися Святим Духом і почали говорити іншими мовами, - так, як Дух велів їм говорити. А в Єрусалимі жили юдеї та побожні люди від кожного народу, що є під небом. Щойно стався цей шум, зійшлося сила люду, і захвилювалися, коли почули, що кожний говорить до них їхньою власною мовою. 
Дивувалися і чудувалися, кажучи [один до одного]: Хіба всі ці, що говорять, не галилеяни? Як же це, що ми чуємо кожний своєю рідною мовою, в якій ми народилися? 
Партяни й мідяни, еламіти й ті, що з Месопотамії, з Юдеї та Кападокії, з Понту й Азії, 
Фригії і Памфилії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Киренеї, і захожі римляни, юдеї і проселіти, крітяни й араби, - чуємо, як вони говорять нашими мовами про Божу велич"(Деян.2:1-11)