Василій-Костянтин Острозький був молодшим сином найвищого гетьмана Литовського Костянтина Івановича Острозького. Народився на початку 1527 року у м. Турові і в святому хрещенні був названий Василієм, але на честь його славного батька, за звичаєм часу і за княжою традицією, йому дали і друге славне ім’я – Костянтин. Від батька свого князь Костянтин успадкував звання, велике багатство і маєтки. Це був справжній правитель всієї України, бо в його руках зосереджувалась влада над майже всіма українськими землями. Подібного володаря Україна не знала з часу Київської Руси і таким він залишився аж до свого блаженного упокоєння. Але він від влади і багатства не надимався гордістю, а, подібно до патріарха Авраама, праведних Іова і Йосифа, царя Давида, благовірних великих князів Київських Володимира і Ярослава, від багатства свого ревно служив Богові. Сучасники, свідчать, що князь відзначався глибокою релігійністю, «мав у народі авторитет і популярність, особливо за свою побожність. Він сам міг цитувати псалми та гімни. Коли виходив на хори, закривав двері, щоб не бачили його молитви. Святою була для нього чотиридесятниця: у перший день виступав з Острога до монастиря Дубенського, де в церкві Спаса княжу велич змінював чернечим смиренням. Кормився дуже мізерними стравами упродовж усіх сорока днів, незважаючи на свої старі літа». Діяльність благовірного князя КостянтинаОстрозького є виразним прикладом християнського смирення і церковного послуху. Дбаючи про єдність Церкви Христової та беручи активну участь в полеміці довкола актуальних для Церкви догматичних, есхатологічних, еортологічних та календарних питань, найвищим аргументом та висновком вважав благословення Вселенського Собору Предстоятеля Церкви. Будучи поборником церковної єдності, благовірний князь дбав про діалог між християнами та бажав скликання Вселенського Собору Церкви. Завдяки наполегливості та під охороною князя відбувся православний Берестейський собор, який відкинув унію з Римським престолом і ствердив вірність Київської Митрополії Православній Церкві та Константинопольському Патріарху. Князь користувався особливим авторитетом серед сучасних йому церковних кіл. Йому Святійший патріарх Олександрійський Мелетій (Пігас) доручив виконувати обов’язки патріаршого екзарха у Київській Митрополії (1596). Князь підтримував і власним авторитетом утверджував соборність Православної Церкви, беручи участь у церковних соборах та ініціюючи пошук шляхів розв’язання міжрелігійних конфліктів у Речі Посполитій. Визначні заслуги перед Православною Церквою були особливо відзначені православним духовенством. Державні урядники вважали князя найбільшим знавцем церковних справ, ведучи розмови навіть про можливість перенесення Константинопольського Патріаршого Престолу на українські землі під патронат князя. Високий авторитет князя у церковному середовищі засвідчують навіть упереджені відгуки єзуїтів, які відзначали, що на Русі князя вшановують після Бога, Пресвятої Богородиці та святого Миколая. Благовірний князь Костянтин відомий своєю учительною діяльністю, зокрема заснуванням унікального навчального закладу – Острозької академії (1576). Академія князя стала зразком не лише для українських, але й для іноземних вищих шкіл наступного періоду. Завдяки Острозькій академії та особистій участі князя-фундатора в Україні було розпочато систематичну роботу над перекладами грецьких та латинських текстів, що дозволило не лише виправити існуючі переклади, але й розвинути різні галузі українського мовознавства. Згідно з дослідженнями сучасних істориків та богословів, Острозька Біблія – перше у світі повне видання церковнослов’янською мовою, у свій час стала найкращим і найдосконалішим перекладом Священного Писання. Саме Острозька Біблія була покладена в основу всіх наступних видань Священного Писання слов’янською, згодом - російською мовами. Завдяки особистій праці та підтримці князя стало активно розвиватися українське книгодрукування – видання богослужбових книг, полемічної та навчальної література. Благовірний князь Острозький виступав покровителем і фундатором християнства не лише в Острозі чи у власних володіннях, але на території всієї країни. На його підтримку і опіку могли розраховувати монастирі та церкви, братства та друкарні усіх тодішніх українських християнських церков. Не зважаючи на умовляння сильних світу цього до переходу в католицьку віру, благовірний князь Костянтин дожив до глибокої старості, не зрадивши святому Православ’ю. Він мирно спочив у Бозі 13 (26) лютого 1608 року, в Федорову суботу Великого Посту, маючи 81 рік земного життя. Сучасники, високо шанували благовірного князя, називаючи його «верховним оборонцем і опікуном Єдиної Соборної і Апостольської Церкви», «першим у Грецькому Законі», «великим милостивцем до Набоженства Грецького», «великою запорукою і втіхою всього народу руського» . За подвижницьку працю благовірного князя Костянтина дім православних князів Острозьких названо було «безцінним каменем, карбункулом блискучим, як світильник, яке Християнська Церква носила в короні своїй між перлами, як мале сонце між зорями».Що ж вічна пам'ять Святому князю Констянтину Острозькому, Боже прийми подяку за вірного твого євангелика , Амінь !
