"Пригорнув Він Ізраїля, Свого слугу, щоб милість згадати" (Лук.1:54)
Перерахувавши скоєне Богом з нею і з усіма людьми, Марія повертається до початку і завершує Магніфікат найбільшим діянням Божим - вочоловічування Божого Сина. Вона сповідує, що вона лише раба, служниця усього світу, і досконале в ній діяння задумано не тільки для її блага, але для блага всього Ізраїлю. І все ж вона розділяє Ізраїль на дві частини і віддає перевагу одній
- Тим, хто служить Богові. Однак, ніхто не служить Богу, якщо не визнає Його своїм Богом і не дозволить Йому діяти в собі, про що говорилося вище. Зараз же слівце «богослужіння» придбало таке далеке значення, що, чуючи його, люди думають про дзвони дзвонів, про кам'яні та дерев'яні церкви, про кадильниці, про полум'я свічок, про церковний гул, про золото, срібло і дорогоцінних каменях у шатах хлопчиків-хористів і службовців меси - священиків, про чаши і раках, про оргaн і скульптури, про процесії і хресних ходах, і головне - про бурмотіння молитов і перебиранні чьоток. Таким, на жаль, стало богослужіння. Про нього Бог нічого не знає, і ми не
знаємо нічого, крім щоденного гучного і пишного співу магніфікат, справжню мелодію і зміст якого заглушаємо. Однак, сам текст має велику силу: де ми не переживаємо істинних діянь Божих, там немає ні богослужіння, ні Ізраїлю, ні благодаті, ні милосердя, ні Бога, навіть якщо ми до знемоги станемо співати і дзвонити в церквах і зберемо в них всі цінності світу.
Бог нічого такого не заповів, а тому це Йому без сумніву неугодно.
Тільки той Ізраїль, який служить Богу, йде на благо вочоловічування Христа. Це належить Йому, улюблений народ, заради якого Він став людиною, щоб врятувати його від влади диявола, гріха, смерті і пекла, дати йому вічне життя і блаженство. Це і є «Вознесіння», про який співає Марія. Апостол Павло говорить: « що Самого Себе дав за нас, щоб нас визволити від усякого беззаконства та очистити Собі людей вибраних, у добрих ділах запопадливих.»(Тит. 2:14). Апостол Петро у 1Пет 2:9 говорить також: «Але ви вибраний рід, священство царське, народ святий, люд власности Божої, щоб звіщали чесноти Того, Хто покликав вас із темряви до дивного світла Свого ». Ось багатства безмежної милості Божої, яку ми отримали не по заслугах, а виключно по благодаті. Тому Марія і каже «і згадав милість», а не наші заслуги і гідності. Ми потребували, але не були гідні. Значить, лише Йому личить хвала і честь, а наші слава і гордість нічого не варті. Ніщо не змушувало Його діяти, крім Його милосердя, яке Він і повинен був явити. Чому ж Марія каже «і згадав», а не "вирішив проявити" милість?
