Проповідь на 20 – ту неділя після Трійці

Марка 10, 2 - 16:

«2 Підійшли фарисеї та, випробовуючи Його, запитували:―Чи дозволено чоловікові розлучатися зі своєю дружиною?

3 Ісус у відповідь запитав:―Що наказав вам Мойсей?

4 Вони сказали: ―Мойсей дозволив написати їй листа про розлучення та відпустити.

5 Ісус же сказав їм:―Через вашу жорстокість він написав вам цю заповідь.

6 Від початку творіння Бог «чоловіком та жінкою їх створив».

7 «Тому залишить чоловік батька свого й матір свою і прилине до жінки своєї,

8 і будуть двоє одним тілом». Тому більше не буде двох, а одне тіло.

9 Отже, те, що Бог з’єднав, людина хай не роз’єднує.

10 У домі учні знову запитали про це Ісуса.

11 Він сказав:―Кожен, хто розлучається зі своєю дружиною та одружується з іншою, чинить перелюб проти неї.

12 І якщо дружина розлучається зі своїм чоловіком та одружується з іншим, також чинить перелюб.

13 Люди приносили до Нього дітей, щоб Він доторкнувся до них та благословив, але учні забороняли їм.

14 Ісус же, побачивши це, розгнівався й сказав: «Пустіть дітей приходити до Мене й не забороняйте їм, бо таким,як вони, належить Царство Боже.

15 Істинно кажу вам: хто не прийме Царства Божого, як дитя,той не ввійде до нього!»

16 Він обійняв дітей і, поклавши на них руки,благословив.

Дорогі брати та сестри, якщо ми подивимось на цей текст, то він розділить нас на 2 групи: ті хто ніколи не стикався з розлученням і ті хто пережив розлучення своє та своїх батьків, родичів чи друзів. Коли я почав готуватися до проповіді я подумав чому саме я маю проповідувати на цей текст, адже я навіть не одружений. Але коли я подивився на своє власне життя то побачив що ця тема теж зачепила і мене, адже коли мені було 3 роки мій батько подав на розлучення і після того як він пішов від нас я ніколи його не бачив. Мої рідні 3є дядьків розлучилися, два моїх друга розлучилися і розірвали свої шлюби. Давайте подивимось на статистику під час війни. Портал «Телеграф» подав лист до Мін Юсту, що би він дав статистику розлучень з 2021-2023 роки. 5 го жовтня цей портал опублікував статтю де розповів що кількість розлучень на 2023 рік зросла, найбільше розлучень стали фіксувати наприкінці літа, у серпні 2023 року, найбільше пар розривають свої стосунки у Києві. Для порівняння — якщо у серпні 2022-го року у столиці розірвали свої шлюби 335 пар, то у серпні 2023-го року — вже 411, це максимум, який навіть перевищує довоєнні часи. На другому місці — Дніпропетровщина (271 розлучення у серпні), на третьому — Одещина (226), на четвертому — Харківщина (217), на п'ятому — Київщина (194). Про що це нам говорить? Про те що люди під час війни готові зрадити один одного і розлучитися? Чи про те що для людей шлюб не має важливого значення? Як ви думаєте?

До Ісуса приходять фарисеї – група юдеїв яка особливо притримувалась закону і різних юдейських традицій. Їхнє запитання було не щирим, а навпаки вони хотіли зловити Ісуса, щоби потім від Ісуса відійшла значна частина послідовників. Вони задають питання яке  сама собою було подвійною пасткою: «Чи дозволено чоловікові розлучитися з дружиною своєю?» Таке питання могло спантеличити Ісуса, адже Мойсей в Повторенні Закону 24:1-2 каже: «Як хто візьме жінку, і стане їй чоловіком, і коли вона не знайде ласки в очах його, бо знайшов у ній яку ганебну річ, то напише їй листа розводового, і дасть в її руку, та й відпустить її з свого дому. І вийде вона з його дому, і піде, і вийде за іншого чоловіка». Як правильно розуміти цей текст не знали навіть фарисеї, адже деякі з них вважали що «ганебна річ» означає моральну непристойність, а другі що це може бути будь що що не сподобається чоловіку. Фактично вони очікували що Ісус прийме одну з цих позицій.

Також вони пам’ятали що Івану Хрестителю відсекли голову. Через те що він засуджував те що Ірод Антіпа зробив перелюб коли забрав до себе Іродіаду дружину свого брата Ірода Філипа. Це могло привести до того що Ісуса могли б теж кинути в темницю та вбити. Про що думали фарисеї, їхнє питання має основу на тому що це абсолютно законно перед Богом, бо Він через Мойсея це дозволив. Це не означало що розводними листівками можно було зловживати. Це не означає що це абсолютно нормально постійно розлучатись.

Господь на початку відповідає фарисеям говорячи: «То за ваше жорстоко сердя він вам написав оцю заповідь.» Розлучення було лише потрібне щоби пристосуватись до людської слабкості і гріховності. А внести лад у суспільстві. Саме тому Ісус перевертає мислення фарисеїв, повертаючи їх і нас від того що може існувати, а до того що має бути, Він цитує зовсім інший текст, з Книги Буття. Метою Ісуса є показати яким був Божий план для шлюбу від самого початку, саме тому Він каже: «Він створив, як чоловіка та жінку створив їх.» (Буття 1:27б), «Покине тому чоловік свого батька та матір свою, та й пристане до жінки своєї, і стануть вони одним тілом.» (Буття 2:24).І Христос доповнює: «Тож, що Бог спарував, людина нехай не розлучує!». Ці слова означають, що Господь заснував шлюб для пари де є один чоловік і одна жінка. Бог заснував шлюб як велике об’єднуюче благословеня, яке зв’язує чоловіка і жінку в Його творінні. Бог створив людей так що вони не можуть бути одні і мають бути разом однією родиною перебуваючи у шлюбному союзі. Отже чоловік має бути самостійним і полишити дім батьків щоби бути одним тілом з жінкою. Лише потрібно щоби чоловік і жінка погодились вступити в шлюб перед своїми родичами та світом. Тоді їх Господь благословить і вони будуть єдині. І для нашого Господа це єдине тіло яке не може ніхто розлучити, від нині вони єдині. Ісус дає нам розуміння що шлюб має бути для нас священним бо такий союз створив Бог і цей союз має бути постійним. Христос благословляє шлюбний союз і єднає чоловіка і жінку і тепер жодна людина навіть батьки і вони самі не можуть розлучитись. А якщо хтось спробує розлучити то така людина піде проти Бога і отримує осуд Божий. Далі Ісус відповідає на питання учнів. Ісус каже що для Бога розлучення є гріх – це перелюб. Розлучення не може нас з вами звільнити від Божого Закону про шлюб та моральних обов’язків. Фактично Ісус цими словами засуджує Ірода Антіпу та Іродіаду, і підкреслюють сміливі слова Івана Предтечі. Мартін Лютер сказав: «Один шлюб замінює нам всі інші становища та стосунки бо жінка і чоловік створені для того щоб жити разом у шлюбі».

Розлучення ніколи не було частиною Божого плану щодо шлюбу. Розлучення через те, що ти хочеш одружитися з іншою людиною, — це все одно, що мати роман. Розлучення спочатку може бути більш чесним в очах світу, але насправді це все одно перелюб. Це порушення Господнього плану і Його заповіді «НЕ чини ПЕРЕЛЮБУ». Ми можемо якось виправдатись перед Богом, сказати що ми зрадили один одного, чи ми перестали довіряти один одному, чи ми розійшлись характерами. Все це спроба виправдатись. Коли хтось з подружжя вчиняє перелюб або покидає іншого, свідомо живучи так, ніби вони не були одруженою парою, таким чином вони розривають шлюб. Розлучення, яке Бог так ненавидить, уже відбулося, навіть якщо закон його ще не визнав. Можливо, цей розірваний шлюб можна відновити, а можливо не віднайти примирення. Другий з подружжя може вимагати від суду юридичного визнання розлучення, яке вже сталося внаслідок подружньої зради або полишення. І люди часто можуть шукати особисте виправдання.  Мартін Лютер каже: «Розлучення порушує обітницю шлюбу, порушує найбільш святе і обов'язкове слово дане перед Богом».

Але виправдання і мир для нас – неодружених чи одружених чи розлучених – ми можемо знайти в іншому місці. Можливо, у цей момент ви думаєте: «Якщо розлучення — це так погано, можливо, краще просто жити разом, а не одружуватися ?». «Або, можливо, навіть не жити разом, а просто займатися сексом, коли ми хочемо. Тоді нам не доведеться пізніше розлучатись». Але це також не є Божим планом. Ісус говорить перший шлюб, а потім статева  близькість. Подібно до того, як розлучення чи одностатеві союзи топчуть Божий дар шлюбу, статеві стосунки, коли ви не одружені, роблять те саме. Тому нам треба обдумати яке наше ставлення на практиці до того що каже нам Бог. І Він засуджує всіх хто порушив Його волю. Все це призводить до того що ми маємо відчуття провини.

Тільки одна людина може вас заспокоїти і прости, тільки одна людина може нас звільнити від провини і вилікувати наші рани, це Ісус Христос. Тільки Його любов і жертва на Голгофі. Радійте тому, що Ісус зробив для вас. Не намагайтеся очистити свою совість іншими аргументами, які намагаються зменшити вашу провину. Краще пам’ятайте про своє Хрещення, яке омило вас кров’ю Христа. Бо в Хрещенні ви померли з ним. Його смерть має значення для вас. Не слухайте виправдань світу, які намагаються зменшити серйозність сексуальних гріхів і похотей. Не слухайте друга, який намагається принести вам мир, применшуючи ваш гріх. Краще прислухайтеся до слова обітниці Спасителя: «Тобі прощено, Я віддав моє тіло на хресті як жертву за твої гріхи. Моя кров була пролита за вас на відпущення усіх гріхів віруйте, прощено вам». Для Бога ми всі Його діти, і ми маємо бути як діти вірити у Батьківську Божу любов, як діти нам требо приймати все що нам каже Небесний Батько і Ісус, і довірити всі свої труднощі і проблеми.

Нехай наша дитяча віра бачить прощення Ісуса як виправдання від гріха. І нехай Божа любов ще більше спонукають нас відкидати зло й наполегливо чинити добре. Це означає наполегливо працювати над своїм шлюбом, приділяти час і енергію своєму подружжю, ставлячи благополуччя шлюбу вище за власне. Коли Ісус говорив про поєднання двох у шлюбі, слово, яке він використав, має той самий корінь, що й слово ярмо, наприклад, воли, запряжені разом. Працюйте разом з Господом, який веде вас. Ваша дружина або ваш чоловік - це Божий дар вам. Він поєднав вас у шлюбі. Розлучення відбувається, коли чоловік чи дружина або обоє йдуть своїм власним шляхом, а не шляхом свого Господа.

Світ без Бога?

Яким би був світ без Бога?

Окрім того факту, що без Бога не було б навіть світу чи чогось іншого (Колосян 1:17 – "Він є перед усім, і в Ньому все тримається разом."), що якби Бог просто «пішов» і залишив світ напризволяще? Що, якби ніхто не знав Бога, не звертався до Нього, не вірив у Його Сина, не жив під керівництвом і силою Святого Духа?

Біблія фактично дала нам яскраві приклади часів і місць, коли світ жив у незнанні або бунті проти Бога. Були наші перші батьки, Адам і Єва, які не послухалися Бога і намагалися поставити себе на його місце – результатом став смертний вирок їм і всім їхнім нащадкам (включаючи нас). Потім настали дні Ноя, коли весь світ, окрім сім’ї Ноя (восьми душ), був настільки безнадійно злим, що Бог пошкодував про те, що створив людство, і стер все начисто Великим потопом (Буття 6:6 і далі). Потім були великі міста, наповнені злом, такі як Содом і Гоморра (які Бог знищив) і Ніневія (яку він пощадив, коли вони звернулися до нього; див. книгу Йони).

Але нехтування Богом з боку людства не обмежується кількома драматичними часами та місцями; це можна побачити в усьому світі та в усій історії, де б люди не намагалися жити без нього. Невіра в Бога настільки поширена, що Римлянам 3:11 сказано: «Немає жодного, хто розуміє, нікого, хто шукає Бога.» Відсутність віри в Бога чи послуху Його Слову, що виявилося в давні часи до того, як Христос і дія Святого Духа прийшли у світ:

1) Постійні війни і вбивства.

2) Рабство, як правило, підкорених народів або бідняків.

3) Аборт і дітовбивство: стародавні римляни викидали небажаних дітей на міські смітники (тільки для того, щоб пізніше їх рятували християни). Ханаанеї приносили дітей у жертву своєму богу Молоху в розпеченому залізному ідолі.

4) Сексуальна розпусність. Існував цілий давньогрецький полк, що складався з чоловічих пар, і було прийнято, що репетитори навчали своїх молодих учнів більше, ніж три Римські Культи та релігії мали храмових повій, і чоловіки могли законно виганяти своїх дружин заради молодших жінок. Бог забороняє таку поведінку в багатьох місцях у Божому законі, даному ізраїльтянам у Левіт 18:23, Вихід 22:19 і 1Коринтян 6:9.

5) Поклоніння природі, а не її Творцю. Процвітали культи, які прагнули контролювати природу за допомогою магії, а боги були винайдені для представлення сил і предметів. Вітер, дощ, земля і море, зірки і планети, сонце і місяць: усе обожнювалося і їм поклонялися.

6) Егоїзм і прагнення матеріальних благ і влади за рахунок інших людей.

Я впевнений, що радий, що ми подолали всю цю дурість у нашому сучасному світі! Ні, зачекайте, ми не зробили, чи не так? У всіх цих сферах ми такі ж грішні, як і світ:

1) Кожні 5 років відбуваються війни між племенами та націями, сотні вбивств.

2) Рабство все ще існує у так звана «торгівля людьми», а також у прямому рабстві одних людей іншим.

3) У нашій країні аборти поширені, захищені та навіть фінансуються державою.

4) Гомосексуалізм вихваляють і навчають дітей шкільного віку, і жодне негативне ставлення до нього. Телебачення, фільми та онлайн-відео сповнені сексуальних натяків і відвертих вчинків. Прийняття людей залежить від прийняття будь-якої сексуальної поведінки цих людей, незалежно від того, що про це говорить Святе Письмо.

5) Новим богом природи є Наука, і поклоніння природі продовжується. Якою б не була остання теорія, вона отримує підтримку та фінансування, і люди говорять про те, що планета жива, саморозвивається. Люди, які ніколи не говорять про Бога - Отця, вільно говорять про Матір-Природу.

6) А щодо егоїзму та прагнення до матеріальних благ і влади, чи справді мені потрібно наводити приклади?

Тож як сталося, що сьогодні ми бачимо ті самі наслідки безбожного світу, коли сам Бог прийшов на землю, щоб спасти нас, і залишив Свого Духа з нами, щоб направляти та зміцнювати нас? Можна подумати, що все буде по-іншому. Я думаю, що з цього приводу слід зауважити три моменти:

● По-перше, все інакше для тих, хто вірить у цього Спасителя і довіряє Слову Божому, як Його Закону, так і Його Євангелію. Дух справді працює через віруючих, щоб пом’якшити наслідки гріха та гріхопадіння, як змінюючи життя, так і надаючи лікувальну допомогу тим, хто страждає від наслідків грішного світу. Святий Дух все ще діє, закликаючи та просвітлюючи людей до віри в Христа, а потім спонукаючи їх виявляти світові Божу любов у Христі. Світ був би ще гіршим, якби в світі не було Церкви.

●По-друге, незважаючи на те, що християни принесли благословення світу, ми все ще грішники, і виявляєтся, що не відповідаємо своєму покликанню так добре, як мали б. Часом ми вносили свій внесок у світові проблеми через війни, рабство та жадібність, але це було спричинено не вірою, а невдачею. Принаймні нашим гріхам протистоїть Боже Слово та Святий Дух, щоб ми могли і вже відкинули багато соціальних гріхів.

●По-третє, більша частина світу не вірить в Бога і тому живе у «світі без Бога». Їхні власні передбачувані потреби та бажання керують їхніми діями, а соціальний тиск керує їхніми переконаннями. Навіть якщо вони чули про Христа, вони не вірять. Їхні серця запеклі, їхня гордість панує, і вони не хочуть підкорятися божественній владі та змінювати свій спосіб життя. Вони кажуть у своєму серці: «Немає Бога».

Звичайно, ті, хто кажуть, що Бога немає, просто обманюють себе. У Псалмах 13:1 і 52:1 сказано: «Безумний у своєму серці сказав: Нема Бога!». Бог є (Бог Біблії), незалежно від того, вірять люди в нього чи ні. Він не отримує своє існування чи силу від свого творіння чи своїх створінь; його філософи називають єдиною «необхідною Істотою». Решта з нас — «випадкові істоти». Наше існування залежить від Бога; він не залежить від нас. Він існував самодостатньо з  минулої вічності без нас. Йому не потрібно було створювати нас, але він вирішив зробити це з любові.

Те, що існування Бога є реальним, можна дізнатися з його творіння, особливо з того, що він створив нас, створених за його образом. Павло написав у Посланні до римлян 1:20: «Від створення світу невидимі якості Бога – Його вічна сила й божественна природа – були чітко зрозумілі у творінні, так що люди не мають виправдання ». Решта цього уривка (вірші 18-25) розкриває Божий суд над тими, хто заперечує його існування:

Незалежно від того, у що люди вірять або думають, що вони хочуть, Бог є у світі. Світ не може закрити його, він не може скинути його з трону і поставити себе туди, незалежно від того, чого вони хочуть. Він все ще керує, і тепер, як і в дні перед Великим потопом, він дозволив світу йти своїм власним шляхом, шляхом, який веде до знищення. Кожен з нас зіткнеться з реальністю праведного і святого Бога, коли наше життя тут закінчиться, і одного дня весь світ зустрінеться з днем ​​розплати. Того дня кожне коліно схилиться і кожен язик визнає, що Ісус Христос є Господь, на славу Бога Отця (Филип’янам 2:10-11).

Отже, яким би був світ без Бога? Похмурий і приречений. Але, на щастя, тим, хто у Христі, ніколи не доведеться пізнати такий світ, бо Бог пообіцяв ніколи не залишати і не покидати нас. Амінь дякую Господи!

Тепер нехай Господь благословить вас і береже вас, Господь засяє над вами обличчям Своїм і буде милостивий до вас, Господь підійме обличчя Своє на вас і дасть вам мир. Амінь.

Прочитайте: Колосян 1:15-20; Псалом 53; Римлянам 1:18-32.

Автор: Rich Eddy

Ресурс

Поклик нашого Спасителя

"П'ятидесятниця" Світлана Воротняк

"Мет, у собачій будці безлад. Іди прибери це". Або: «Мет, у собачій будці безлад. Ходімо прибирати». Я не збираюся розповідати вам, яку команду я частіше чув у себе вдома, коли виростав, але, впевнений, ви знаєте, яку я хотів почути. Якщо хтось працює поруч із вами на складній роботі, це може змінити все на світі. Такі люди допомагають розділити тягар. І крім цього, ви отримуєте відчуття товариства, коли партнер приєднується до вас у такій роботі.

Це ще більше, коли людина, яка вами командує (ваш батько, начальник тощо), несе цей тягар разом з вами. Коли це відбувається, ви відчуваєте, що те, що ви робите, дійсно має значення. Це не просто безглузді зусилля... Це нагадує мені моє найменш улюблене слово...

«Навкруги!» Це слово досі викликають у мене мурашки. Мій футбольний (американський футбол) тренер вигукував ці слова під час тренування, і вони сигналили нам бігати навколо різних стовпів електропередач, розташованих навколо тренувального поля. Ми пробігли близько 45 метрів, обійшли стовп, побігли відразу до тренера, робили віджимання, присідання, підйоми-внизи або будь-яку іншу вправу тортур, а потім чекали, щоб побачити, чи збираємося ми зробити ще один круг навколо іншої площі з іншим набором гімнастики. Все залежало від того, в якому настрої був тренер.

Я люблю американський футбол, але я абсолютно ненавиджу бігати, пітніти, задихатись — загалом, усе те, що приходить під час тренувань у американський футбол. Тому я боявся це слово на кожній практиці. Воно було для мене покликом смерті… І навіть те, що я працював над собою, не допомогло настільки, як очікували. У нас були товариські стосунки з тренером, але ми просто страждали від тиранії нашого тренера.

Але уявіть собі моє здивування одного дня, коли мій пастор (також помічник тренера) почав приєднуватися до нас, коли ми робили ланцюги навколо стовпів наприкінці тренування. Раніше я думав, що він був диваком, але швидко він став тренером, який мені найбільше сподобався. Він здався мені більш людяним і доступним.

Він страждав разом зі мною. Він не зняв тягаря моїх страждань, а навпаки, він приєднався до мене. І насправді він пішов ще далі, запросив мене піти за ним. Він керував зграєю, задавав темп і запрошував усіх нас слідувати за ним у щоденній місії покращення. І хоч він не позбувся болю від бігу, дихання, він усунув частину гіркоти, яка прийшла з цим. Мені нагадали, що тренер змушував нас бігти не в тому, що він хотів, щоб ми страждали без потреби. Ні, приєднавшись до нас і ведучи нас у наших стражданнях, наш тренер нагадав нам, що тренування має мету і що ми будемо кращими виконавши це.

Зрештою, йому не потрібно було бігти з нами, але він все одно вирішив це зробити. Він нагадав нам про його цінність. Я так часто забував про цей аспект заклику Ісуса до мого життя йти за Ним, і, можливо, ви теж. Я часто сприймав це як заклик «бути добрим» для Ісуса. Я розглядав це як заклик до послуху Ісуса. Я так часто підходив до його покликання таким чином, щоб принижувати та не поважати його, ставлячись до нього як до людини, яка потребує, щоб я зробив щось, чого він або не може, або не хоче робити сам.

Тож коли я чув його заклик слідувати за ним у минулому, я непомітно змінив слова у своїй голові на: «Дотримуйся його вказівок». Я перетворив це на заклик до послуху, який відключений від людини, яка робить заклик.

Але в Ісусі ми маємо когось, хто не просто закликає нас слідувати його вказівкам, але хтось закликає нас слідувати за ним. У нас є хтось, хто запрошує нас вірити у те, у що вірить він, і робити те, що робить він. У нас немає тих, хто просто кричить: «Навкруги!» — очікуючи, що ми підемо у світ, щоб страждати як його вірні маленькі слуги. У нас немає нікого, хто закликає нас піти самотніми в послуху. Ми не маємо того, хто закликає нас любити, служити і працювати для примирення ближнього, щоб йому не доводилося це робити. Ми не працюємо над тим, щоб зв’язати їх із ним, його спільнотою та його місією для нього.

Ні, у нас є хтось, хто кличе нас робити з ним ці речі. Ісус не відсилає нас від себе, щоб ми виконували його накази. Натомість він закликає нас приєднатися до нього, коли він робить саме те. Він посилає нас на поле своєї місії, і коли ми йдемо туди, ми бачимо, що він біжить поруч з нами.

Як проголосив Грег Фінке: «Ісус на волі!» Він щось робить. Він діє в серцях і життях людей навколо нас. Він присутній у їхньому житті. Він активний на їхніх робочих місцях, у їхніх родинах, у їхніх громадах та містах. І Ісус запрошує нас приєднатися до нього в його роботі там. Ісус не закликає нас робити те, чого Він ще не зробив Сам, або йти кудись, де Він ще не присутній. Він з нами завжди, аж до кінця віку (Матвія 28:20). Його покликання полягає не просто в тому, щоб представляти Його в цьому світі. Ні, його заклик — приєднатися до нього там, де він уже присутній і активний. Це заклик приєднатися до нього в його роботі.

Отже, у своєму сьогоднішньому зверненні до вас Ісус не каже: «Євангелічно-Лютеранська Церква, у світі безлад; піди прибери це». Ні! Насправді Ісус говорить: "Євангелічно-Лютеранська Церква у світі безлад; давай разом прибирати". Ваших сусідів потрібно любити так, як я люблю вас; тож давайте любити їх разом. Вашим друзям чи сусідам потрібен хтось, хто служив би їм, як я служу вам. Тож давайте послужимо їм разом. Заклик Ісуса слідувати — це заклик приєднатися до Нього, коли Він виконує свою грандіозну місію, щоб відновити все, що було зіпсоване та зламане гріхом. Тож будьмо людьми, які слідують цьому заклику нашого Спасителя, який настільки милостивий до нас, що запрошує нас приєднатися до нього в його місії.

Автор: Matthew Rieniets

Ресурс: Журнал "Faith&Fellowship, випуск september/october 2022, сторінки: 8-9.

Л.Л. Лестадіус - Проповідь на 15-ту неділю після Трійці

"Ніхто не може служити двом господарям, бо одного ненавидітиме, а другого любитиме, або одним буде нехтувати, а іншому буде відданим. Не можете служити Богові та багатству. Тому Я кажу вам: не турбуйтеся про життя ваше – що будете їсти чи що будете пити, ні про тіло ваше – що будете вдягати. Хіба життя не більше за їжу, а тіло – за одяг? Подивіться на птахів небесних: вони не сіють, не жнуть і не збирають у сховище, і все ж ваш Небесний Отець їх годує. Наскільки ж ви цінніші за них? І хто з вас, турбуючись, може додати до свого зросту хоч один лікоть? Чому турбуєтеся про одяг? Подивіться на польові лілії, як вони ростуть: не працюють і не прядуть. Та Я кажу вам: навіть Соломон у всій своїй величі не одягався так, як будь-яка з них. Якщо ж Бог польову траву, котра сьогодні є, а завтра буде кинута у вогонь, так одягає, хіба не краще Він одягне вас, маловіри? Не турбуйтеся кажучи: „Що ми будемо їсти?“, або: „Що ми будемо пити?“, чи: „У що зодягнемось?“ Бо все це язичники шукають, але ваш Небесний Отець знає, що потребуєте цього. Шукайте найперше Царства Божого й праведності Його, а все це додасться вам. Не турбуйтеся про завтрашній день, бо завтрашній день турбуватиметься про себе сам. Вистачає дневі своєї турботи." (Матвія 6:24‭-‬34).

У сьогоднішньому Євангелії Спаситель попереджає Своїх учнів про ту вічну скорботу природного заробітку. Він каже їм брати приклад з птахів небесних, які не сіють і не жнуть, і з польових лілій, які не прядуть, але вони прекрасніші за Соломона, великого володаря. Згідно з цими вченнями, ми повинні в цей час через Божу благодать спостерігати за: птахами небесними та польовими лілеями.

Перше міркування: Пташки небесні, хто їх годує в мороз?

Друге міркування: польові лілеї, звідки вони беруть свою красу? 

Нехай великий Творець дасть Свою ласку, щоб птахи небесні завжди могли щебетати самотньому подорожньому, коли він з тугою мандрує з язичницької землі до нового Єрусалиму, і щоб стомлений подорожній знайшов кілька квітів вічності, коли він іноді мандрує по зеленій галявині. Ці квіти вічності будуть посаджені на його могилі.

Перше міркування:

Про небесних птахів: Хто їх годує в холодну погоду? Спаситель сказав: «Ні сіють, ні жнуть». Вони, мабуть, ліниві до роботи, бо не сіють, але хто починає розглядати їхню природу, той незабаром помічає, що птахи небесні не ліниві, як уявляють собі ворони та сороки. Звичайно, вони не сіють і не жнуть, але вони, тим не менше, знаходяться в невпинній праці, як ми бачимо, як ластівка з особливою старанністю збирає з землі і неба всілякі будівельні матеріали і речовини для існування. Із землі вони знаходять всілякі будівельні матеріали, з яких будують своє гніздо. І це один приклад, який ми повинні взяти з цих небесних птахів, як, наприклад, ластівки та солов’ї, що вони живуть у шлюбі по двоє, завжди в парах. Вони не схожі на ворон і сорок, які збираються на спаровування і знову розбігаються. Але ластівки живуть у шлюбі й разом вирощують дитинчат, так і солов’ї та інші синиці завжди живуть у шлюбі й піклуються про своїх дитинчат. Тож звідки сороки, ворони та інші лісові пташки навчилися такій хитрості, що живуть, змішавшись, як звірі? Ворони та сороки, звичайно, не живуть у шлюбі, як синиці, ластівки та водоплавні птахи. А ось сороки

 – це неабиякі повії, такі ж і ворони та сороки, що тут сміються коло церкви. 

Ще один приклад небесних птахів, на який ми повинні звернути увагу, це те, що ластівки не відкладають своїх яєць, доки не буде закінчено гніздо. Хто тоді навчив зозулю класти свої яйця в синичне гніздо, велика біда для тих синичок, які залишилися висиджувати зозулині яйця і виховувати дитинчат. Звісно, ​​зозуля не піклується про своїх дитинчат і не піклується про них, але крадькома відкладає свої яйця в гніздо синиці і залишає там свої яйця. Чи варто дивуватися тому, що дитинчата зозулі морять голодом свою годівницю, адже у пташенят зозулі такий великий шлунок, що годувати годівниця не може. Їй самій доводиться голодувати, оскільки дитинчата зозулі заковтують весь корм, який приносить в гніздо годівниця. А що роблять пташенята зозулі, коли підростають? Вони залишають помирати прийомну матір. Така та невдячна зозуля; це майже як дракон, який відкладає яйця в пісок і залишає яйця там. Є тут і такі ж двоногі істоти, які відкладають яйця ще до того, як гніздо буде готове; чи так роблять ластівки та синиці? Це не ластівки, не синиці, які відкладають яйця ще до того, як гніздо буде готове. Це, мабуть, якась сова, яка зносить яйця ще до того, як гніздо буде готове, або якась невдячна чи безсоромна зозуля, яка не встигає звити собі гніздо: не може закукати й поїсти, не встигає висидіти. яйця, але відкладає їх у гніздо синиці. Без сумніву, тут також є ящероподімні істоти,

Але тепер ми повинні говорити про тих небесних птахів, які живуть у шлюбі і не несуть яєць, поки не буде готове гніздо. Де пташенята ластівки беруть їжу і як їм живеться, оскільки вони не сіють і не жнуть? Спаситель наш звелів брати приклад з птахів небесних: хто їх буде годувати, коли вся їжа зникне на землі? Той великий Творець, який дав їм життя, подбає про них, щоб ніхто не помер з голоду, а також пташенятам крука Він дає їжу в прийнятний час. Нехай пташенята крука заслужили їжу, які не дякують своєму Творцеві за світло, як синиці, що щерінькають вранці, щойно сходить сонце, чистим голосом співаючи гімн подяки цьому великому Творцю за перший промінь світла, який пробуджує їх у гнізді. Так і ластівки, але молодняк ворона видавав жахливий звук, коли якусь вівцю чи іншу тварину вбивав вовк. Тоді пташенята крука радіють, сподіваючись, що вони теж зможуть з’їсти тушу разом із вовком. Чи такі жахливі птахи заслужили їжу, як пташенята крука та сови, що люблять темряву й ненавидять світло? Удень сови не наважуються багато рухатися, але в темний час доби вони в русі. Їхні очі не витримують світла, хоча у них великі очі в черепі. Чи вважаєте ви сову красивою пташкою, яка крутить шиєю і дивиться назад? Тим не менш, навіть цьому нічному птаху відводиться відведена йому частка.

Сови ще не всі зникли, хоча їх намагалися позбутися. Але ластівки звили гнізда не коло церкви, а подалі, і в інших селах звили гнізда. І я не знаю, з чого тут, коло церкви, ластівок не видно, а тільки ворон та сорок. І тут вони щодня каркають, ніби їм потрібна їжа, і якщо в їх компанії була якась синиця, то її голосу було не чути через каркання ворон.

Тепер ви, синиці та солов’ї, ластівки та інші дрібні пташки, де б ви не були, ви повинні незабаром покинути та піти в інший світ; з цієї причини ви не турбуєтеся про те, як ви будете підтримуватися під час холодної погоди, коли вся їжа зникне на землі. Ви, безсумнівно, знаєте, що цей час благодаті такий короткий, що у вас не так багато часу, перш ніж ви зможете переїхати до теплішого клімату, який знаходиться на іншому кінці землі. Як тільки дитинчата ластівки зможуть літати, вони втечуть із цього холодного клімату на той світ. Тому вони не хвилюються про те, як вони будуть підтримуватися, бо вони знають, що великий Творець, який дав їм життя, буде годувати їх насінням, яке падає з поля, якому Господь дозволив вирости.

Але ворони та сороки, як вони будуть підтримувати, коли цей короткий і непередбачуваний час закінчиться? Вони не їдять того насіння, що падає з поля, а їдять тільки черв'яків, що в гної, або вони інший вид птахів, та ще чорніший від цих ворон, про яких Спаситель сказав, що птахи небесні. з'їв ту частину насіння, яка впала на узбіччя. Тож я вірю, що нарешті ворон і сороки спіткає біда, коли прийде зима. Тоді синиці будутьдалеко, на іншому боці землі, де сонце стоїть над головою, і є дерево життя, яке не скидає свого розкішного листя, і манна, яка зійшла з неба. Там і синички, і ластівки, і солов’ї заспівають нову пісню тому великому творцеві, що дав їм життя і годує їх так рясно без їх сівби і без жнив.

Подивіться на пташки небесні, маловірні й слабовірні! стережіться птахів небесних і беріть з них приклад, як Господь їх годує, хоча вони не сіють і не жнуть. Благайте й ви про благословення Господа, тоді й отримаєте, сумніваючись і невіруючі.

Друге міркування

Спаситель говорить учням: «Погляньте на польові лілеї, як вони ростуть». Але доросла людина, чиє серце дуже прив'язане до світу, не дивиться на квіти; вона не бере з них прикладу і не думає, чи й вона була такою гарною, як ці зневажені квіти, а тільки топче їх і гноює. Якими б привабливими та гарними не були польові квіти, раб світу не піклується про них. Але якщо в бутик, де торговець світом розклав шовкові хустини та інші прикраси, заходить лагідна повія, то очі неодмінно повертаються в як у сови. Пожадливість ока стає настільки великою, що якщо вона не отримає одну з цих шовкових хустин шляхом крадіжки, вона повинна почати купувати одну; навіть якщо це її останні гроші, вона його витратить. Вона, безсумнівно, думає: «Що мені робити з грошима?» Але не спадає на думку, що я буду робити з нарядами. Однак багатьом лагідним повіям доводилося продавати свої вбрання за півціни, коли нутрощі починали порожніти, хоча природний розум повинен сказати їм, що гроші, витрачені на вбрання в молодості, були б більш потрібні для дітец, оскільки вони ходять голі, і немають їжі, щоб класти в рот. Але диявол також плутає природний інтелект пожадливістю плоті, і робить людину настільки сліпою, що вона з бажанням ока дивиться на ті квіти, які майстер фокусів намалював на шовкових хустках і ситцевих ганчірках. Але вона зовсім не дивиться на ті квіти, на які Спаситель сказав дивитися, щоб вони могли взяти собі якийсь приклад, якби й вони могли стати такими ж прекрасними і милими, як ці зневажені квіти, що щоранку плачуть над грішниками і жаліють. їх через ту наготу, яка спіткала їх через падіння в гріх, коли вони втратили свій прекрасний одяг невинності, і повинні були прикрити свій сором одягом, який вони самі зробили. Бачиш ти, доросла людино, як невинні діти, які не розуміють туги за тим зовнішнім ошатом, милуються прекрасними квітами, коли знаходять їх на лузі. З них вони роблять собі корони і зберігають їх як щось. Вони краще дорослої людини розуміють споглядати красу квітів. І звідки це береться, що дитина дивиться на квіти з доброю охотою, а доросла людина не дбає про них більше, ніж віл чи теля? Звідси виходить, що серце дорослої людини прив’язане до світу. Він дбає не про те, щоб створені Богом квіти були красивими, а про ті, які він зберігає, щоб вони були красивими, які диявол перелюбу навчив світового майстра хитрощів малювати, сприяючи вишуканості. Серце прив'язане до світу. Людина дбає не про те, щоб створені Богом квіти були красивими, а про ті, які він зберігає, щоб вони були красивими, які диявол перелюбу навчив світового майстра хитрощів малювати, сприяючи вишуканості. Серце прив'язане до світу. Він дбає не про те, щоб створені Богом квіти були красивими, а про ті, які він зберігає, щоб вони були красивими, які диявол перелюбу навчив світового майстра хитрощів малювати, сприяючи вишуканості.

Спаситель сказав, що прекрасний владика Соломон не такий гарний, як квіти, що ростуть у полі. Тому дивіться на польові квіти, ви, діти світу, і беріть із них приклад, які вони прекрасні й милі; вони не працюють і не прядуть. Але якби ти стала гарною, як одна польова квітка, ти була б прийнятною в якості нареченої для Спасителя. Ідіть шукати прекрасні та чудові квіти в долині Сарон, у тому саду, де Спаситель пролив кров’ю. Можливо, ви знайдете там якісь квіти вічності, які не скидають пелюсток і не змінюють свого кольору, на які капнула кров Спасителя. Ця кров стиснула деякі квіти в долині Сарон і зробила їх подібними до троянд, що ростуть серед колючок. Терен — гострий кущ, яким увінчали Спасителя; в ньому гострі гілки та голки, які пронизали незліченні рани в голові Ісуса. Але в тому самому колючому кущі ростуть найгарніші червоні троянди, і ці троянди дочки Сіону тепер шукають серед тернів, оскільки терни були прийнятні Спасителю як вінець, який тепер змінився на вінець слави, тоді терновий цвіт має бути придатним для нареченої Спаса на прикрасу в її день слави. Терни пробили незліченні рани в голові Ісуса, з яких потекла червона кров, і з цієї крові квіти терну стали червоними та прекрасними трояндами. Тож шукайте ті троянди в саду, ви, дочки Сіону, які завжди хочуть бути красивими, і подивіться на ті квіти, що виросли з колючки, бо це найгарніші квіти на землі. Ти, дочок Сіону, таких гарних, як ці квіти? Якби ти була такою червоною, як ці тернові троянди, то ти точно була б прийнятною в якості нареченої для Спасителя, того Короля з терновим вінцем. Шукайте ще ті квіти вічності, які ніколи не змінюють свій колір. Тоді ви  иконали заповідь Спасителя, коли Він каже: «Погляньте на польові лілеї, як вони ростуть, не трудяться і не прядуть, але Соломон, той великий пан, у всій своїй славі не був одягнений так, як один. з них."

Приготуйтеся зараз, ви, дочки Сіону, щоб ви стали такими ж прекрасними і чарівними, як одна з цих квітів. Тоді ти була б прийнятною як наречена для тогоЦаря з терновим вінцем, який носить вінець слави. І Його наречена має тернову троянду на грудях у свій день слави, який незабаром настане. Амінь.

Єдиний важливий член

"Він – образ невидимого Бога, Первісток усього творіння. Адже в Ньому створено все, що на небесах і на землі, видиме та невидиме: чи престоли, чи володарювання, чи начальства, чи авторитети – усе створено через Нього й для Нього. Він є перед усім, і в Ньому все тримається разом. Він є Головою тіла – Церкви. Він початок усього, Первісток серед воскреслих із мертвих, щоб в усьому Йому мати першість. Адже Богу було до вподоби, щоб у Ньому перебувала вся повнота й щоб через Нього примирити із Собою все, що на землі і на небі, уклавши мир через кров Його хреста". (Колосян 1:15‭-‬20).

Єдиний важливий член

I. Хто є найважливішим, навіть найголовнішим членом будь-якої церкви? Це є:

Голова ґромади ? Це мирянин, обраний громадою, щоб нести відповідальність за все, що відбувається. Він чи вона має переконатися, що церква укомплектована персоналом, оплачені рахунки та дотримані юридичні питання. Це важка робота, але хтось її повинен робити! Людина, яка це робить, має бути найважливішою людиною в церкві, чи не так? Ні; важлива, так, але він не найважливіший.

Голова найбільшої родини ? Особливо на Середньому Заході деякі невеликі міські церкви побудовані навколо однієї ключової родини. Вони забезпечують членів, працівників, керівників ради та багато чого з пропозицій. Без них церква зникла б. Отже, їхні матріархи чи патріархи мають бути найважливішими членами! Але ні, це не вони.

Прибиральники алтаря? Як можна проводити богослужіння, основну діяльність церкви, без людей, які влаштовують причастя, чистять і змінюють параменти, запалюють свічки тощо? Напевно, вони найважливіші! Ні.

Лідери чоловічої та жіночої груп? – Вони популярні, шановані, улюблені та активні в службі. Так, вони дуже важливі і є благословенням для громади, але не є важливими для існування церкви.

Найбагатший член? Вам потрібні гроші, щоб керувати церквою в наші дні. Лише ремонт авто коштує тисячі гривень. Ви хочете, щоб у ґромади були гроші. Отже, якщо немає заможних членів, вам потрібно вийти і почати їх залучати! Це так важливо, але не найважливіше!

Найчастіший даючий пожертву ? Можливо, найбільше дає не найбагатший, а той, хто дає частіше, як він чи вона. Це той, кого ви хочете; без них церква опинилася б у фінансовій скруті, не в змозі виконувати свої зобов’язання та потреби. Комунальні послуги вимикаються, працівникам не виплачують зарплату, справи милосердя припиняються. Напевно, це найважливіше? Ні.

Охорнець ? Хто підтримує чистоту, безпеку та відкритість будівель? Хто стежить за безпечною роботою обладнання? Якщо будівлі та територія занепадають, де ми зустрінемося? Це має бути охоронець, так? Ні.

Найпривітніший, комунікабельний ? Коли відвідувачі приходять до церкви, якщо їх вітають і дають їм відчути, що їх вітають і цінують, вони можуть повернутися й захотіти бути частиною вашої дружньої церкви. Вони дарують таке необхідне тепло і люблячу ласку. Чому б такі люди не були  необхідними? Звичайно, вони чудові та важливі, але не найважливіші .

Пастор ? Ось ми і підійшли до тієї категорії, яка серцю близька! Хто колись чув про церкву без пастора? Хто буде проповідувати і навчати, відвідувати хворих, проводити богослужіння і похорони? Хто буде здійснювати таїнства, крім пастора? Так пастори повинні бути найважливішими людьми в церкві! Але, на жаль, ні.

Отже, якщо ніхто з попередніх людей не є найважливішим для церкви, то хто? І за якими критеріями визначають, хто є найважливішим? Критеріями є: 

1. чия присутність є обов'язковою; 

2. Чия відсутність призведе до того, що церква розпадеться, зникне чи загине?

Одним, найважливішим членом церкви, очевидно, є Ісус Христос.

     Без нього немає Євангелія – немає доброї новини для світу (а ми найбільше жаліємося з усіх людей, згідно з Павлом у 1 Коринтян 15:19).

Без нього немає Духа.

     Без нього таїнства – порожні ритуали. Ні тіла, ні крові з хлібом і вином.

     Без нього нашу організацію можна було б назвати церквою, але насправді це просто ще одна некомерційна організація, яка, хоч і має добрі наміри, залежала б від людської сили та мудрості хибних, егоцентричних грішників.

     Без нього ми мали б вигляд святості чи релігійності, але не мали б того, що необхідно: 2 Тимофія 3:5 застерігає проти тих, хто «має вигляд благочестя, але відрікся його сили».

Як ви прагнете Його присутності і зробите Ісуса центром Церкви?

1. Ми збираємося в ім’я його – Бо де двоє чи троє зібрані в ім’я моє, там я серед них». (Матвія 18:20)

2. Ми молимося в його ім’я – «Дім мій домом молитви назветься». (Луки 19:46); і під час Таємної вечері Ісус сказав: «Істинно, істинно кажу вам: чого б ви не попросили в Отця в моє ім’я, Він дасть вам». (Івана 16:23)

3. Ми цінуємо і шануємо Святе Письмо як слово Боже – «Усе Писання натхнене Богом і корисне до навчання, до докору, до виправлення та виховання в праведності» (2 Тимофія 3:16)

4. Молимося і підкоряємося Божій волі в усіх церковних справах – «Нехай буде воля Твоя» (Матвія 6:10)

5. Лютеранські віросповідання: визначення Церкви: зібрання віруючих, де Євангеліє проповідується в його чистоті і таїнства належним чином відправляються.

6. Прощайте, як ми були прощені, і шукайте єдності в Дусі один з одним – Ісус сказав: «По тому всі люди пізнають, що ви Мої учні, якщо будете мати любов один до одного». (Івана 13:35)

Правда про істотну природу Христа в церкві проголошена вище в уривку з Колосян 1:18: « І Він є голова тіла, Церкви». Його також відзначають у гімні «Церква єдина основа».

Єдиною основою Церкви є Ісус Христос, її Господь;

вона є його новим творінням водою і Словом.

З неба він прийшов і шукав її, щоб вона була його святою нареченою; власною кров'ю він купив її і помер за її життя*.

Тепер нехай Господь благословить вас і береже вас, Господь засяє над вами обличчям Своїм і буде милостивий до вас, Господь підійме обличчя Своє на вас і дасть вам мир. Амінь.

Прочитайте: Матвій 16:17-19; Колосян 1

*Текст написаний С. І. Стоуном, 1866. Громадське надбання.

Спокушений дияволом

На маленькій горі, на захід від річки Йордан, навіть сорок днів посту не зміг послабити рішучості Ісуса. Його вів Дух у пустелю, щоб диявол спокушав його. Коли Ісус молився, у його розумі повторювалися слова Івана Хрестителя: «Ось Агнець Божий, що бере на Себе гріх світу!» (Івана 1:29). Ісус знав, що Іван пророкує свою смерть. Після цього його думка повернулася до Пасхи—чистого ягняти, принесеного в жертву для дітей Божих.

Глибоко задумавшись, Ісус подивився на долину. Він знав, що подорож до хреста — це те, що він здійснить сам, але зараз він був не сам. Тепер він відчув присутність того, кого знав давно — того, хто змусив тремтіти народи, того, хто сказав у своєму серці: «Я зійду на небеса; Поставлю мій престол понад зорі Божі...» (Ісаї 14:13). Багато років тому їхні шляхи майже перетнулися у Віфлеємі. Марія та Йосип втекли з дитиною Ісусом якраз перед тим, як прибула армія царя Ірода, щоб убити дітей міста. Відтоді диявол шукав Ісуса, чекаючи іншої нагоди. 

Матвія 4:3 нам кажуть: "До Нього підійшов спокусник і сказав: «Якщо Ти Син Божий...".

У першому слові сатани під час Спокуси Ісуса ми чуємо, як він ставить під сумнів істинність Божого Слова. Після хрещення, коли Ісус вийшов із вод Йордану, небо роздерлося, Дух зійшов, як голуб, і Отець сказав: «Це Син Мій, якого Я люблю; у ньому я вподобаний» (Матвія 3:17). Тут, у пустелі, сатана зараз ставить під сумнів Боже добре Слово. Його хитрість не нова. Насправді воно так само давнє, як гріх, В Едемському саду Сатана з’явився Єві й запитав: «Чи справді Бог сказав: «Ти не повинен їсти з жодного дерева в саду?» Жінка сказала змієві: «Ми можемо їсти плоди з дерев у саду». але Бог сказав: «Не їжте плодів із дерева, що в середині саду, і не торкайтеся до нього, інакше ви помрете». Сатана відповів: «Ти точно не помреш…» (Буття 3). І ось воно; батько брехні, звинувачуючи Бога в брехуні.  Це брехня, яка змінила хід історії людства. Бог дав Адаму і Єві все добре. Як би вони відповіли на його доброту? Вони заперечували б його Слово, і смерть увійшла б у світ, як і сказав Бог.Голос спокусника доходить і до нас: «Чи справді Бог сказав, що тобі прощено? Звичайно, ви бачите, що це не так. Подивіться, як земля відмовляється віддати свій урожай. Подивіться, як хвороба руйнує ваші тіла. Подивіться, як війна руйнує ваші королівства. Звичайно, ти бачиш, що Бог покинув тебе».

Можливо, ви відчуваєте спокусу повірити в диявола. У його брехні завжди є натяк на правду. Але тоді нам нагадують про саме слово Боже плоть - той, хто чинив опір спокусі, той, з якого псалміст заявляє: "… Що стосується Сходу із Заходу, поки що він усунув наші проступки" (Псалм 103:12). Це прощення не прийшло бездарно.

На хресті Ісус вигукнув: «Елі, Елі, лама савахтані?», що означає «Боже мій, Боже мій, чому Ти мене покинув?»

Напевно ви знаєте, це для вас він був покинутий? У Христі вам дано все добро. Як ти відповіси на його доброту? Довіртеся Його Слову і відкрийте свої вуха! Надходить день, коли всі, навіть диявол, визнають, що Ісус Христос є Господом.

Автор: Преподобний Трой Тісдал

Ресурс CLB

Тільки Писання: ознака лютеранської індентичності

Більшість лютеран чули про лютеранську концепцію « sola Scriptura », латинський термін, який використовував Мартін Лютер, щоб стверджувати, що християнські вчення можуть ґрунтуватися лише на божественно натхненній Біблії. Але менш очевидно, чи знає більшість лютеран, чому Лютер так твердо дотримувався цієї позиції.

Як зазначено в моїй недавній книзі «Ознаки лютеранської ідентичності» (2017), у Лютера були вагомі причини, чому він наполегливо дотримувався концепції sola Scriptura. Він виявив, що хоча деякі церковні собори — наприклад, перші чотири вселенські собори — справедливо захищали фундаментальні християнські вчення, які зберегли євангелію Ісуса Христа, деякі пізніші собори часто помилялися і навіть суперечили самі собі. Рішення пап були не кращими, оскільки багато папських проголошень і дій були пронизані фальшивими, антибіблійними вченнями. Так Лютер заявив: «Що стосується декрету папи про індульгенції, я кажу, що ні Церква, ні Папа не можуть встановлювати символи віри. Вони повинні походити зі Святого Письма. Заради Святого Письма ми повинні відкинути папу та собори” [Roland H. Bainton, Here I Stand: A Life of Martin Luther (Nashville: Abingdon Press, 1950), 90].

Лютер вивів доктрину sola Scriptura з його знання про те, що Святе Письмо було натхненним словом Бога, написаним пророками в Старому Завіті та власноручно обраними апостолами в Новому Завіті та двома співробітниками (Марком і Лукою) апостолів, які писали під керівництвом апостолів ' керівництво. Лютер за чисту монету сприйняв слова, які Ісус сказав своєму Батькові у своїй первосвященицькій молитві: «бо Я дав їм слова, які Ти Мені дав. Вони їх прийняли й зрозуміли, що Я справді від Тебе прийшов, і повірили, що Ти Мене послав.» (Івана 17:8). Подібним чином Лютер також знав, що Ісус сказав своїм учням: «Усе це Я сказав вам, поки ще перебуваю з вами. Але Заступник, Святий Дух, Якого Отець пошле в Моє ім’я, навчить вас усього й нагадає про все, що Я вам сказав.» (Ін. 14, 25-26). Лука, автор свого Євангелія, каже, що апостоли були «очевидцями та слугами слова» (Луки 1:2). У подібному ключі Христос (після свого воскресіння) сказав Савлу (пізніше його назвали Павлом) по дорозі до Дамаску: «Тепер встань і стань на ноги свої. Я явився тобі, щоб поставити тебе слугою і свідком того, що ти бачив і побачиш від мене» (Дії 26:16). І Лютер також знав, що «усе Писання натхнене Богом і корисне для навчання, докору, виправлення та виховання в праведності, щоб слуга Божий був повністю готовий до всякого доброго діла» (2 Тимофію 3:16-17). «Я явився тобі, щоб поставити тебе слугою і свідком того, що ти бачив і побачиш від мене» (Дії 26:16). І Лютер також знав, що «усе Писання натхнене Богом і корисне для навчання, докору, виправлення та виховання в праведності, щоб слуга Божий був повністю готовий до всякого доброго діла» (2 Тимофію 3:16-17). "Я явився тобі, щоб поставити тебе слугою і свідком того, що ти бачив і побачиш від мене" (Дії 26:16).

Незважаючи на ці основоположні слова Святого Письма, Біблія за часів Лютера не була дозволена в християнських домівках. У 1233 році, майже за триста років до того, як Лютер висловив концепцію sola Scriptura , Синод у Таррагоні (в Іспанії) заборонив мирянам володіти будь-якими книгами Старого чи Нового Заповіту. А в 1407 році архієпископ Лондона заборонив переклад Біблії англійською мовою і засудив до страти кожного, кого спіймали за читанням Біблії Вікліфа. Враховуючи приховування Біблії від мирян, деякі історики кажуть, що Лютер не бачив Біблії приблизно до чотирнадцяти років під час навчання в школі в Магдебурзі; деякі інші історики вважають, що він уперше побачив Біблію в університеті Ерлангена, ймовірно, у віці вісімнадцяти чи дев’ятнадцяти років.

Невідомо напевно, коли Лютер вперше усвідомив важливість sola Scriptura . Але Ернест Г. Швіберт, лютеранський історик, вважає, що Sola Scriptura стала частиною його теологічного мислення між 1508 і 1509 роками під час викладання за сумісництвом у Віттенберзі. Далі Швіберт стверджує: «Стільки язичницьких потоків влило свої заплямовані води в річку середньовічної теології, [що] жодна традиційна інтерпретація схоластиків чи навіть західних отців не була надійною» [Ernest G. Schwiebert, Luther and His Times: The Reformation from a New Perspective (Сент-Луїс: Concordia Publishing House, 1950), 158]. Таким чином, Лютер дійшов висновку, що Святе Письмо є єдиним надійним джерелом і джерелом істини.

Десять років потому (жовтень 1518 р.), коли кардинал Кайетан намагався змусити Лютера відмовитися від своєї думки під час приватної зустрічі в Аугсбурзі, він сміливо захищався, стверджуючи: «Я не вчу нічого, крім того, що є в Писанні» [Bainton, op. цит., 74]. А через три роки він сперся на sola Scriptura на сеймі у Вормсі 1521 року, коли він заявив: «Якщо мене не переконають свідчення Святого Письма чи очевидна причина… моє сумління було взяте в полон Словом Божим… Боже, допоможи мені. Амінь» [Швіберт, op. цит., 504-505]. Потім, у 1533 році, коли Лютер відкинув приватні меси в Римі та посвячення священиків, практику, яку він захищав, оскільки вона була схожа на практику деяких отців церкви, він заявив: «Оскільки ми не можемо довіряти чи будувати на життях і роботах отців, але лише на Божому слові” [Мартін Лютер, “Приватна меса та освячення священиків”, пер. Мартін Е. Леманн, Твори Лютера , ред. Martin E. Lehmann and Helmut T. Lehmann (Philadelphia: Fortress Press, 1971), 159].

Лютер бачив sola Scriptura єдиним джерелом і нормою християнської доктрини, як консервативні лютерани також бачать це сьогодні. Важливо також відзначити, що sola Scriptura служить засобом тлумачення Святого Письма. Цей принцип, по суті, походить від Лютера, і він особливо корисний для розуміння складних уривків у Біблії. Таким чином, лютерани прагнуть зрозуміти такі уривки у світлі інших біблійних уривків, які є ясними та недвозначними. Цей підхід також означає, що Новий Заповіт тлумачить Старий Завіт, вказуючи на те, що Старий Завіт сповнився в житті та діяннях Ісуса Христа. Як сказав святий Августин (пом. 430 р.), «Нове приховане в Старому, а Старе — у Новому відкрито».

висновок:

Лютеранська Реформація відома тим, що проголошувала solus Christus (лише Христос), sola gratia (лише благодаттю) і sola fide (лише вірою). Давайте подякувати Богові за ці біблійні гасла, бо ніде більше ці три перлини Реформації не проголошені та підтримані так чітко, як у четвертій перлині, sola Scriptura . Саме тут ми отримуємо запевнення: «Господи, до кого ми підемо? Ти маєш слова життя вічного» (Івана 6:68).

Автор: Доктор Елвін Дж. Шмідт 

Ресурс з CLB