Важливість звільнення віруючого від закону
Як передмову до роздумів, які ми зараз розпочинаємо, ми повинні нагадати читачеві, що оскільки ми вже розглянули у тлумаченні Десяти Заповідей те, чого Бог у Своєму святому Законі вимагає від людини, «правильне розділення слова істини» (2 Тим. 2:15) зобов'язує нас тепер також розглянути, що Бог хоче зробити для тих, хто вражений Законом і лякається Його слова. Відхилення від прямого шляху Господнього трапляються не лише праворуч, а й ліворуч. Настільки ж вірно, що до загибелі йдуть ті, хто у своєму євангельському сповіданні не має духу страху Господнього, але можуть завжди легко вірити в благодать Божу, а потім вільно жити за бажанням плоті й світу; або ті, хто в легалістському тоні настільки фальшиво і поверхнево поводиться із Законом, що ніколи не стають через нього знедоленими й зневіреними, а цілком задоволені своїм благочестям і освяченням — настільки ж вірно, що вони перебувають у нещасному стані, і так само загинуть ті, хто дозволяє «знову заплутатися в ярмо рабства» (Гал. 5:1), втрачає справжню дитячу довіру і врешті-решт останню іскру віри, відривається від стовбура і «всихає» (Ів. 15:6).
Як уже зазначалося, раніше ми розглядали святий Закон Божий — задля пробудження безпечних і безтурботних, а також для керівництва в праведності. Ми чули з власних вуст Божих те, що є приємним і вгодним Йому, і навпаки, те, що не подобається Йому та ображає Його. І ми ніколи в цьому житті не зможемо достатньо хвалити Бога за світло, щоб із повною певністю знати, чого хоче Бог, що є сприятливим для Нього. Ми також бачили величну серйозність Закону Господнього, ту всепоглинаючу вогняну ревність, з якою Він (в Ізраїлі) карав переступи Його святійших заповідей — бо Своїм вічним гнівом і помстою Він застерігає всіх, хто зневажає Його, тоді як, навпаки, обіцяє нескінченну благодать тим, хто любить Його і дотримується Його заповідей. Воістину [або: Адже], коли праведники за ділами дивляться лише на благочестиву поведінку, ми спостерігали в застосуванні Закону Христом, як очі Господні бачать [або: звернені на] думки, бажання і найпотаємніші рухи серця. Ой, якби ми роздумували про це всі дні нашого життя!
Бо заповіді та погрози Божі — це не жарт, а велична й незмінна серйозність. Те, що Бог коли-небудь ненавидів, Він і досі незмінно ненавидить. Те, що Бог коли-небудь любив, Він любить і сьогодні, настільки ж певно, наскільки Бог не може змінюватися. Подібні речі справді повинні пробудити кожну людину замислитися над собою. Але, на жаль, хай помилує Господь! Навіть найдосконаліше тлумачення Закону самим Христом не змогло зробити з фарисеїв зламаних грішників і не розбудило Його учня Юду від чарів, якими диявол оповив його. Хто хоче, той завжди може зачинити своє серце і сховатися від світла істини. Таким душам також дозволять окам'яніти, так що Господь каже, що вони ніколи «серцем не зрозуміють [істину], і не звертаються, щоб Я зцілив їх» (Матв. 13:15).
Та хоча дехто зовсім не бере до серця жахливих погроз Божих, інші, навпаки, через Його заповіді повністю губляться в гріховній біді, безсиллі й зневірі, і внутрішньо виснажуються лише тому, що знають свій гріх, нечестя, фальш і жорстокість серця, але не розуміють, що все це не буде зараховано тим, хто у Христі Ісусі (Рим. 8:1, 3). Завжди стається за прислів'ям: «Ті, хто мусить боятися, не бояться, а ті, хто не мусить боятися — бояться». Тому ми повинні також думати про ту небезпеку, яка зазвичай є найтоншою і найзагадковішою: коли душа починає дивитися лише на себе, втрачає з поля зору увесь заповіт благодаті, занурюється в дух рабства і закінчується невір'ям.
Тому ми хочемо, з ласки Божої, розглянути цю надзвичайно важливу, варту роздумів і втішну тему, яка разом із тим є дуже невідомою, неправильно зрозумілою і про яку мовчать: Віруючий, вільний від закону. Нехай же Господь Бог відкриє нам тепер очі! Нехай дарує нам Господь світло і керівництво Свого Духа!
Примітка: Цей текст є першим розділом («I. Важливість звільнення віруючого від закону») з класичної праці Карла Олофа Розеніуса «Вільний від закону віруючий» (The Believer Free from the Law).
