Чи треба Христити дітей та немовлят?

Сьогодні в світі є багато проповідників та церков, які стверджують, що дітей не можна Христити. Хоча Хрищення дітей практикується в християнській церкві з давніх часів: ще коли Ісус Христос повелів своїм апостолам Христити всі народи. Але багато різних деномінацій кажуть буцімто не треба христити дітей, бо вони не можуть вірити у малому віці і не здібні самостійно виявити свою волю христитися. Сьогодні такі деномінації зростають з кожним роком і все частіше нападають на доктрину хрищення дітей. Це призводить до того, що нам треба захищати цю доктрину, адже ми віримо і маємо справжні докази того, що Ісус Христос наш Господь хоче, щоби діти христилися. Оскільки в Україні багато людей свого часу було охрищено в дитинстві, при зустрічі з християнами, які перехрищують, можуть задати собі таке питання: «Чи справжнє моє Хрищення, яке було зроблене в дитинстві?»

Деякі люди, які тільки почали ходити до Лютеранської Церкви, народивши дітей чи плануючи в майбутньому народити дітей, можуть при зустрічі з представниками перехрищенства запитати себе: «Чи охристити свою дитину після народження?»

Деякі борці дитячої свободи вважають що Хрищення для дитини – це забирання у дитини свободи вибору. Багато з таких людей або майже ніколи не були в церкві, або є представниками тих конфесій та християнських рухів, які просто філософствують про особисте рішення Охриститися.

Питання Хрищення є для членів Лютеранської Церкви питанням віросповідання. Ми не можемо залишити людей без відповіді на ці питання, бо насправді ці питання стосуються і спасіння людських душ. Нехтування Хрищенням призводить до покарання Богом таких людей.

Вчення про Святе Хрищення є одним з тих Біблійних вчень, що на ряду з вченням про виправдання займають ключове положення в нашому житті – житті дітей Божих, учнів Христових, яким треба виконувати волю Отця Небесного та бути ревними наслідниками вчення нашого Викупителя Ісуса Христа.

Як каже Кіпріан Карфагенський: «Від Хрищення та благодаті Божої, до всіх людей Милосердного, Благого Бога, ніхто не повинен у нас забирати. Цього необхідно триматися та дотримуватися як по відношенню до всіх, так і особливо, вважаємо, по відношенню до новонароджених немовлята, які заслуговують переважно нашу участь та милосердя Боже».

Християни всіх поколінь бережно зберігали цей Божий Заповіт – Ісуса Христа: «Тож ідіть, і навчіть всі народи, христячи їх в Ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа (Матв.28:19)». Дійсно необхідно до кінця триматися цього повеління Нашого Милосердного Бога, який дає таке велике Таїнство, яке ми не маємо право недооцінювати і не триматися, бо це Боже повеління. Наскільки милосердний Бог, що Він дає нам такий Великий і Необхідний засіб покріплення у вірі, прощення гріхів.

В цій роботі ми спробуємо доказати на основі Писання необхідність Христити дітей та немовлят. Відповім на запитання, що дає Хрищення хрещеним, та що таке Хрищення.

Рейган Рональд: про прихильників абортів

Ларрі Пітерс про майбутнє віросповідного лютеранства

Пастор Пітерс пише про американський Синоді Міссурі, але те ж саме, ІМХО, можна сказати і про будь яку віросповідну лютеранську церкву:
Майбутнє Синоду Міссурі, якщо воно в нього є, не в культі чистоти, де ортодоксальність кожного віруючого піддається постійним перевіркам. Ми не потребуємо гестапо, що перевіряє догматичну лояльність. Майбутнє Синоду Міссурі, якщо воно в нього є, не в відтворенні ідеальної картинки, що збереглася в нашій пам'яті з давніх часів. Ми не можемо собі дозволити жити так, як ніби на дворі все ще вчорашній день. Майбутнє Синоду Міссурі, якщо воно в нього є, не можна забезпечити переписуванням конституції та статуту (хоча вони явно потребують в поправках). Майбутнє Синоду Міссурі не чекає нас в якомусь поза віросповідним журналом з рецептами церковного будівництва. Ми вже сповна зазнали заборонений плід цих переконань і принципів, несумісних з нашими віросповіданнями.Майбутнє Синоду Міссурі - а я вірю, що в нього є майбутнє, - пов'язане з пасторами і громадами, які хочуть бути лютеранами і не соромляться цього; які переконані, що відповіді, дані в наших віросповідних книгах, як і раніше актуальні для вирішення питань, які ставить перед нами сьогодення і нинішня культура; які здатні зрозуміло і переконливо говорити з тими, хто ще не приєднався до нас; які намагаються бути не всім для всіх, але просто лютеранами посеред пануючого хаосу, і які недільного ранку залишаються тими ж людьми, якими вони були протягом тижня.
- Пастор Ларрі Пітерс 
Матеріал взятий тут 

Про поклоніння

Отець В. Горпинчук читає Євангеліє на святковій літургії. Автор: А. Горпинчук

 Поклоніння - це або зустріч з реальністю Бога, або якась спроба людини підняти самого себе до небес за волосся. В останньому випадку воно стає приводом для моралі, театральною виставою або чимось на зразок пропагандистського мітингу. Навпаки, в стародавній Церкві читання Євангелія було оточене урочистою величчю, тому що в ньому Христос звертається до своїх вірних послідовників. Будучи вознесений  Господом Церкви, Він і до цього дня здійснює Своє пророче служіння через Своїх проповідників і вчителів. Ми як і раніше свідчимо про Його присутність за допомогою вигуків до і після читання Євангелія. Ми співаємо: "Слава Тобі, Христос!" (Візантійський обряд: "Слава Тобі, Господи, Слава Тобі")

— Earnest Koenker. Worship in Word and Sacrament, p. 47 

Взято тут

Зіслання Святого Духа на апостолів

Сьогодні християни візантійського обряду святкують п'ятидесятницю, тобто день зіслання Святого Духа на апостолів. Ісус наш Господь своїм учням обіцяв послати Утішителя - це є Дух Святий, і Він нагадав учням науку Вчителя - Ісуса Христа. Саме зіслання є початком будування Церкви Божої. От що каже про це книга євангелиста Луки - Діїї:

"Коли настав день П'ятдесятниці, всі були однодушно разом. Раптом почався з неба шум, наче подув буйний вітер і наповнив усю оселю, де вони сиділи. З'явилися їм поділені язики, наче вогняні, і сіли на кожного з них. Усі наповнилися Святим Духом і почали говорити іншими мовами, - так, як Дух велів їм говорити. А в Єрусалимі жили юдеї та побожні люди від кожного народу, що є під небом. Щойно стався цей шум, зійшлося сила люду, і захвилювалися, коли почули, що кожний говорить до них їхньою власною мовою. 
Дивувалися і чудувалися, кажучи [один до одного]: Хіба всі ці, що говорять, не галилеяни? Як же це, що ми чуємо кожний своєю рідною мовою, в якій ми народилися? 
Партяни й мідяни, еламіти й ті, що з Месопотамії, з Юдеї та Кападокії, з Понту й Азії, 
Фригії і Памфилії, Єгипту й околиць Лівії, що біля Киренеї, і захожі римляни, юдеї і проселіти, крітяни й араби, - чуємо, як вони говорять нашими мовами про Божу велич"(Деян.2:1-11)