27 квіт. 2011 р.

Та я знаю, що мій Викупитель живий


 “Та я знаю, що мій Викупитель живий, і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі... Тануть нирки мої в моїм нутрі!... ” (Йов.19:25-27)

Шановні брати та сестри, як ви гадаєте хто каже ці слова? Ці слова, про воскресіння каже хворий, покалічений, лишившись майна та сім'ї Йов. Йов жив за багато років давніше ніж Ісус Христос. Але Йов вірив у Месію, Йов знав що Господь прийде в цю грішну землю, буде жити серед простих людей, будучи простою не можновладною людиною, Він виконає закон та помре замість всіх людей, взявши наші гріхи і провини на себе.
Йов має хворобу і терпить сильну біль. Його друзі відвернулися від нього і замість того щоб підкріплювати та підтримувати свого друга вони йому дають погані поради.
Пройшов час і Ісус Христос теж терпів біль але більшу від болі Йова, від Христа теж відвернуться друзі, навіть Петро відрікся від Нього три рази. Розп'ятий Ісус терпить біль, але ця біль найсильніша біль ніж біль багатостраждального Йова, Ісус терпить муки більші за будь які муки на землі.
А коли Ісус оцту прийняв, то промовив: Звершилось!... І, голову схиливши, віддав Свого духа...” (Iван.19:30)
Ісус Христос помер. Все скінчилося. В Христове Воскресіння не вірять його друзі, але хворий Йов, який не жив в часи Христа, вірить в воскреслого Месію: “Та я знаю, що мій Викупитель живий
Христос Воскрес! Христос Воскресає несподівано для світу цього, який ніколи не цікавився Божими пророцтвами.
Воскресіння Христа каже нам про Божественність Ісуса, про те що Ісус не лжепророк. Христове Воскресіння каже нам про перемогу Ісуса над смертю. Христове Воскресіння дає нам обіцянку нашого власного воскресіння.
Апостол Павло каже: Бог же й Господа воскресив, воскресить Він і нас Своєю силою!” (1Кор.6:14)
Христове Воскресіння є перемогою. “і останнього дня Він підійме із пороху цю шкіру мою, яка розпадається, і з тіла свойого я Бога побачу, сам я побачу Його, й мої очі побачать, а не очі чужі... Тануть нирки мої в моїм нутрі!... ”
Ми побачимо Христа коли воскреснемо, Христос наш Господь воскресить нас, а Його воскресіння є печаткою Його обіцянки нам.
Христос Воскрес!

24 квіт. 2011 р.

Воскресіння Христа та нові парафіяни

Христос Воскрес!
Сьогодні наша громада поповнилася новими людьми. Дві жінки які ходили на уроки з катехизису в МБФ "Дар життя", вірішили сповідувати Христа розп'ятого та Христа Воскреслого. На протязі року я і диякон Дмитро Прокопчук навчали їх основам християнської віри. І от результат того що Слово Боже діє. Дві жінки стали причасницями реального тіла та крові Ісуса Христа. Окрім того одна з них - Ірина віришила охрестити своїх дітей і запросла мене стати хресним батьком двох дітей.
Тож в свято Воскресіння Христа, двоє діток було охрищено - Анна та Олексій.
Окрім того на свято, до церкви прийшла моя мати. І після богослужіння, та чудової вистави нашого молодіжного театра "Янголятко" ми поїхали святкувати на дніпровську набережну, де нас чекав мій відчим та його товариш.

22 квіт. 2011 р.

Загадка пастора Уілкі та «Копчений оселедець »

 Загадка пастора Уілкі про поклоніння: 
  • П'ятидесятники поклоняються так, як вони поклоняються, тому, що сповідують п'ятидесятницьке вчення.
  • Баптисти поклоняються так, як вони поклоняються, тому, що сповідують баптистське вчення.
  • Методисти поклоняються так, як вони поклоняються, тому, що сповідують методистської вчення.
Чому деякі лютерани поклоняються так само, як п'ятидесятники, баптисти і методисти?

Підказка: ніякої загадки тут немає.
_________________________________________________________
 Роздуми на загадку пастора Уілкі, диякона Дмитра Розета:
Якщо ти збираєшся встряти в лютеранські суперечки з приводу поклоніння, тобі краще навчитися впізнавати по запаху копченого оселедця.

«Копчений оселедець » - образний вислів, що означає відволікаючий маневр, дії, здійснені з метою змінити тему або збити з пантелику.
У лютеранських суперечках про поклоніння подібних «оселедців»використовується безліч. Ось лише деякі, найбільш поширені:
  • Про смаки не сперечаються.
  • Орган - не єдиний інструмент, під який можна співати.
  • Ти покладаєшся на обряди і людські традиції, а не на Слово Боже.
  • У сучасній музиці немає нічого поганого - всі гімни були сучасними в момент їх написання.
  • Багатьом не лютеранам належать чудові гімни.
  • Ти хочеш використовувати лише гімни і літургії XVI століття.
  • Збірка гімнів Української Лютеранської Церкви (перек.) - не єдиний спосіб поклоніння.
  • Єдине, що має значення, - це Євангеліє. Решта - адіафора.
  • Ти вважаєш християнами тільки лютеран.
  • Ти стверджуєш, що є тільки один правильний спосіб поклоніння.
  • Ти просто боїшся змін або намагаєшся відстояти звичний для тебе порядок.
  • Давайте не будемо сперечатися про поклоніння - сатана від цього тільки радіє.
  • Давайте не будемо сперечатися про поклоніння, поки душі людські йдуть в пекло.
  • Літургія - це лише людські традиції, правила та ідеї.
  • Будь-яка спроба обмежити мою свободу поклоніння - це спроба надіти на мене рабський нашийник.
  • Ми вже давно домовилися, яким має бути поклоніння, справжнє питання - як краще всього донести до людей Євангеліє.
  • Ми розходимося у поглядах лише на обряди, але не на вчення.
  • Вся ця балаканина про копченого оселедця потрібна, щоб збити нас з пантелику.
  • У кожного є право на особисту думку.
  • У Писанні немає ніяких вказівок або розпоряджень з приводу способу поклоніння.
  • Я такий же лютеранин, як і ти.
  • Всі ви мастаки тріпати язиком, поки хто-небудь на зразок мене не підійде і не запитає вас: «Стривай-но, а як ти поясниш це?"
Знайоме?
Небезпека використання відволікаючих маневрів у суперечці полягає в тому, що спокуса попастися на гачок дуже велика. Ми просто не в силах пройти повз подібних аргументів, залишивши їх без відповіді. Але пам'ятайте: це всього лише хитра пастка ... іноді свідомо розставлена, іноді ні.

Музика, гімни, літургія та поклоніння - все це дійсно важливо. Але не має відношення до предмета нашої суперечки. Все перераховане неважливо для лютеранських суперечок про поклоніння. Суть нашої суперечки зводиться не до музики, не до гімнів, не до літургії і не до форм поклоніння, а до богослов'я поклоніння.
Так що наступного разу, вловивши запах копченого оселедця в суперечках про поклоніння, просто не звертайте уваги. Зосередьтеся на богословському питанні. Що є поклоніння з точки зору Святого Писання і нашого сповідання? Саме це і є предметом суперечки. І не дозволяйте нікому відволікати вас від нього.

Стаття взята звідси: http://www.liveinternet.ru/users/1650027/post146371470/

16 квіт. 2011 р.

Повірте обітницям Божим

 Джованни Баттиста Тьеполо
 "І сказав Авраамові Бог: Сара, жінка твоя, нехай свого ймення не кличе вже: Сара, бо ім'я їй: Сарра. І поблагословлю Я її, і теж з неї дам сина тобі. І поблагословлю Я її, і стануться з неї народи, і царі народів будуть із неї." (Бут.17:15,16)
Сьогодні я хочу розповісти про Святу Сарру і що каже про неї Святе Письмо. Я впевнений кожному з нас є чому повчитися з історії життя Сарри.
Сара була сестрою та дружиною Аврама, вони багато чого пережили зі своїм чоловіком, була двічі забрана в палаци царів різних держав. Але протягом свого життя Сара не могла народити своєму чоловікові , дитину. Через це дуже був засмучений Аврам та Сара. Проживши багато років, вона розчарувалась в тому, що коли не будь в неї буде власна дитина. Вона жила та бачила як молоді жінки народжували дітей. І от одного разу вона вирішила підмовити свого чоловіка на гріх. Вона запропонувала Аврамові молоду і красиву єгиптянку. Але з цього нічого вдалого не вийшло, та і не могло вийти. Отже в наслідку гріховного послухання Аврама, Сара та її сім'я отримала багато проблем. На початку вагітна невільниця - Агар, перестала слухатися Сару та легковажила нею: "А Сара, Аврамова жінка, не родила йому. І в неї була єгиптянка невільниця, а ймення їй Агар.І сказала Сара Аврамові: Ось Господь затримав мене від породу. Прийди ж до моєї невільниці, може від неї одержу я сина. І послухався Аврам голосу Сари.         
І взяла Сара, Аврамова жінка, єгиптянку Агар, свою невільницю, по десяти літах перебування Аврамового в землі ханаанській, і дала її Аврамові, чоловікові своєму, за жінку.І він увійшов до Агари, і вона зачала. Як вона ж побачила, що зачала, то стала легковажити господиню свою.І сказала Сара Аврамові: Моя кривда на тобі! Я дала була свою невільницю до лоня твого, а як вона побачила, що зачала, то стала легковажити мене. Нехай розсудить Господь поміж мною та поміж тобою! І промовив Аврам до Сари: Таж невільниця твоя в руці твоїй! Зроби їй те, що вгодне в очах твоїх. І Сара гнобила її. І втекла Агар від обличчя її."(Бут.16:1-6)
Потім почнуться  непорозуміння та знущання Ізмаїла, сина Агар над Ісаком, що призведе до того що Ізмаїл буде жити в пустелі зі своєю матір'ю,  він забуде про Бога батька свого, коли подорослішає. Цей фатальний гріх призвів до повторення його у житті онуків Сари: Ісава і Якова, обидва матимуть подібний гріх Аврама (Бут.36:1-3, Бут.35:23,24,26). 
Гріх породжує гріх! Але найголовніше Бог не кидає своїх дітей, Господь знає про помилку Сари і  прощає їй. Бо інакше, вона не отримала б такого великого благословення. Сара стане матір'ю багатьох народів, Сара отримає від Господа велику обіцянку та нове ім'я
Тепер Сара, вже не є Сара, бо вона вже Сарра - що означає вельможна, княгиня. Бог благословляє і дає обіцянку, що вона матиме сина.
Тепер до Авраама приходять гості: Господь приходить до Авраама і Сарри і каже Господь: "І сказав один з Них: Я напевно вернуся до тебе за рік цього самого часу. І ось буде син у Сарри, жінки твоєї... А Сарра це чула при вході намету, що був за Ним."(Бут.18:10)
Яка ж реакція Сарри? Вона радіє? Стрибає і плаче від щастя? Ні вона сміється: - "Що за дурниця, я вже стара щоб мати дитину, що верзе цей гість!" - Сарра насміхається над обіцянкою Божою, геть забувши що вона Сарра. Я думаю, що Авраам розповів Саррі про обіцянку та заповіт який він заключив з Господом.
Господь запитує: "І сказав Господь до Авраама: Чого то сміялася Сарра отак: Чи ж справді вроджу, коли я зостарілась?" (Бут.18:13)    І Сарра виправдовується що мов не сміялась, а злякалась.
Але Господь чітко каже: "Ні, таки сміялася ти!"  (Бут.18:13).
Є така народна приказка: "Сміється той хто сміється останній". В даному випадку посміявся останній Бог. "А Господь згадав Сарру, як сказав був, і вчинив Господь Саррі, як Він говорив.І Сарра зачала, і породила сина Авраамові в старості його на означений час, що про нього сказав йому Бог.І назвав Авраам ім'я синові своєму, що вродився йому, що Сарра йому породила: Ісак.І обрізав Авраам Ісака, сина свого,коли мав він вісім день, як Бог наказав був йому.А Авраам був віку ста літ, як уродився йому Ісак, син його.І промовила Сарра: Сміх учинив мені Бог, кожен, хто почує, буде сміятися з мене.І промовила: Хто б сказав Авраамові: Сарра годує синів? Бо вродила я сина в старості його.І дитина росла, і була відлучена. І справив Авраам велику гостину в день відлучення Ісака."(Бут.21:1-8). Народжується дитина і Авраам називає її за наказом Божим - Ісак - "Він буде сміятися".
Всемогутній Господь, бо навіть 90 літні за Його обітницями народжують дітей. Господь завжди виконує свої обіцянки. У посланні апостола Павла до Євреїв 11:11, Господь нам каже: "11 Вірою й Сара сама дістала силу прийняти насіння, і породила понад час свого віку, бо вірним вважала Того, Хто обітницю дав."  (Євр.11:11).
 Життя Сарри дає нам важливий урок. Надійтеся на Бога і вірте обіцянкам Божим, бо Бог їх завжди виконує. Господь Ісус Христос завжди як і обіцяв перебуває з нами і завжди підтримує нас в будь якій ситуації. Надійтесь на Бога, бо Він є наша Твердиня і Покрова.   

10 квіт. 2011 р.

Від чого нас врятовує Літургія...

Уявіть собі таке біля вівтаря вашої  церкви:



Коли вівтар перетворюється на підмостки, а поклоніння перетворюється з ритуалу, в якому беруть участь, у виставу, яка робить,  неминуче зміщення акцентів з Христа на виконавця, з прийняття прощення гріхів на очікування якоїсь розваги. Результат цього можна бачити всюди в американському християнстві - Слово Боже замінюється театральним дією, в яке включаються декілька обов'язкових згадок про Ісуса.Крім того, це передбачуваний наслідок того, що поклоніння сприймається як adiaphoron, а Євангеліє - як інформація. Поклоніння, переконують нас, не прописано в Писанні, і коли вчення вірне, будь-який спосіб донесення цієї інформації не тільки припустимо, але й є бажаним.На практиці це призводить до таких сумних видовищ, як представлене вище.Перешкодою на шляху цього розкладання є традиційна Літургія, яка чітко розмежовує святе й мирське, Град Людський і Град Божий, і є дорожнім знаком, який вказує нам, коли ми залишаємо межі земного світу з його гріховною розбещеністю і вступаємо у вічність з її божественною славою. Коли ж ця межа порушується, результатом є не благословення освячення мирських речей, але щось прямо протилежне: прокляте вторгнення світу - з його невгамовною спрагою задоволення свого "​​я " і своєї плоті - в Святе Святих, де центром і фокусом за все повинен бути Господь.

Ця сумна реальність стала серйозним каменем спотикання для пасторів, "лідерів поклоніння", бюрократів та "експертів", які стверджують, що Літургія застаріла, або, принаймні, вже недостатня для деяких аудиторій і поколінь.Є стара добра приказка про хороших сусідів і парканах. Літургія - це не adiaphoronЦе паркан, що забезпечує добросусідські відносини між Церквою (нашим вічним небесним громадянством) і світом (в якому ми мандрівники), в якому християни живуть, але який не має в них ні найменшої частини. Саме це ми маємо на увазі, коли разом сповідуємо:

У цьому випадку варто прислухатися до слів Павла: "Не Кланяйтеся під чуже ярмо з невірними. Бо що спільного між праведністю та беззаконням, або яка спільність у світла з темрявою? .. Вийдіть тому з-поміж них і відлучіться, кажеГосподь"(2 Кор. 6:14, 17). Точно так само не є справжньою адіафорой, або речами байдужими, марні і дурні видовища, які не сприяють ні доброму порядку,ні християнської дисципліни, ні євангельській пристойності в Церкві (ФормулаЗлагоди: детальний виклад, X :6-7).
Стратегія християнського місіонерства завжди полягала не в тому, щоб опускати Церкву до рівня світу і вчити християн танцювати хіп-​​хоп, а в тому, щоб наближати світ до Христа і дарувати людям благословення.
- Ларрі Бін, пастор лютеранської церкви "Салем" у м. Гретна, штат Луїзіанаредактор розділу в журналі Gottesdienst.


Матеріал взятий з: http://www.liveinternet.ru/users/1650027/post108506535/